На сайті Інституту соціології НАН України оприлюднено науково-популярний матеріал д.соц.н. Дембіцького С.С. "Одне суспільство, п’ять голосів"
Українське суспільство не є ні апатичним, ні мобілізованим. Воно активно говорить. Дві третини респондентів займають виразну позицію, але їх голос різниться. Те, що ззовні виглядає як «громадська думка», структурно складається з п’яти різних способів бути громадянином, кожен зі своєю темою, своїм тоном, своїм ставленням до себе і до «нас». Ці способи не вкладаються в континууми, а лежать у різних площинах.
Є ті, хто пояснює, як влаштована система. Є ті, хто гнівається на неї з особистих причин. Є ті, хто вірить у спільну перемогу. Є ті, кого матеріальне або особисте виснаження залишило сам на сам зі складним життям. І є величезна середня зона – фонова, без чіткої рамки, без власного голосу, без сильної позиції. Ці п’ять сегментів – не «думки». Це соцієтальні позиції: з різними ресурсами, різним бажанням впливати на ситуацію, різною реакцією на повідомлення.
Вони тримаються разом не через згоду у принципових питаннях чи функціональні зв’язки. Війна визначає координати їх співставлення. Саме вона дає спільну (але не обов’язково головну) тему. Саме з нею пов’язана колективна надія і саме вона на час приглушує багато внутрішніх суперечностей. Єдність, яку ми побачили у дослідженні, багато у чому ситуативна. Вона тримається доти, доки існує її рамка.
Кожен голос – це ті, хто його носить, кількість таких людей у суспільстві, ключова тема, характер повідомлення, і те, яку роль він відіграє в загальній композиції. Голоси подані не за чисельністю, а за тим, якою є їх вагомість для громадської думки: від найбільш «політично активних» до найбільш віддалених від публічного дискурсу.
Більш докладно див. у матеріалі.