На сайті Українського радіо оприлюднено інтерв’ю директора Інституту соціології НАН України, члена кореспондента НАН України, д.ф.н. професора Євгена Головахи під назвою: «Чотири роки великої війни: як змінився «портрет українця»?»
Ведуча Світлана Мялик розпочала розмову з питання: Що найбільше змінилося в нас за минулі 4 роки повномасштабної агресивної війни Росії проти України?
Перш за все вчений нагадав про величезні втрати, які понесла Україна в ході війни – і матеріальні і, передусім, що особливо трагічно, людські. А з суспільством на тлі отих масштабних втрат сталися дивовижні парадоксальні зміни в структурі людських очікувань, оцінок – як люди бачать своє суспільство і як ставляться до його перспектив: «Наш інститут з початку Незалежності проводить моніторинг суспільних змін. Так от у 2021 році лише 19% опитаних позитивно оцінювали перспективи України. А у перший рік повномасштабного вторгнення, у 2022 році, так оцінювали уже більше 70%. Взагалі 2022 рік є рекордним за позитивними показниками, навіть економіки, хоча ми об’єктивно кажучи втратили тоді дуже багато, третину економіки. Я називаю цей феномен шоковою ейфорією. З тих пір показник позитивних оцінок трохи зменшився, що природньо, але і сьогодні більше 60% так вважають. А негативно оцінюють тільки лічені відсотки».
Принципово важливим професор назвав остаточне визначення більшістю українців геополітичного вектору розвитку країни. Колишня амбівалентність поглядів, яка зумовлювала ситуацію орієнтації частини суспільства на зближення зі Сходом (Росією), а частини із Заходом в результаті війни змінилася на переважну євроатлантичну орієнтацію. Тепер східний вектор розвитку України є непопулярним навіть в тих регіонах, які раніше його підтримували.
Подолано також традиційний наратив російської пропаганди про нібито безсуб’єктність України. Відверто кажучи, зазначив соціолог, тому були певні підстави: «Я років 15 тому розробив тест на суб’єктність країни, так от тоді лише 30% опитаних вважали, що Україна є суб’єктом світової політики. Але тепер всі бачать, що Україна знаходиться в центрі світової політики і є важливим гравцем домінуючих європейських та світових процесів. Що підтверджує навіть і нинішні військові дії на Близькому Сході, коли низка арабських країн Затоки, до яких президент України здійснив ряд візитів, зацікавилися досвідом України у виробництві і застосуванні дронів. Та й повага українців до своєї країни, як свідчать опитування, величезна».
Ще однією важливою зміною в суспільній свідомості професор назвав сприйняття українцями провідної верстви суспільства. До 14 року українці, згідно опитувань, вважали такою мафію, криміналітет. Потім йшли політики, посадовці і т. д. Згодом відбулася зміна оцінок: спочатку політики, бізнесмени, чиновники, а потім вже мафія. А після початку війни пріоритети кардинально змінилися: найвпливовішою силою українці вважають армію, потім бізнесменів, робітників, селян, інтелігенцію – тобто основну масу народу, а мафія відкотилася на передостаннє місце.
До речі тільки 12% опитаних бізнесменів сказали, що вони не мали втрат під час війни, а всі інші їх мали різної міри і масштабів. Таким чином бачення українцями соціальної структури свого суспільства значно змінилося і інтегративні процеси активізувалися.
Щодо згуртованості суспільства, то соціолог назвав фактор, який, на думку українців, зокрема заважає цьому – це проблема мобілізації через ТЦК, так звана бусифікація. Тут думки людей дуже розділяються.
Останнім часом суспільство поступово приходить до суворого реалізму та поміркованого оптимізму. Хоча кількість тих, хто не вірить у перемогу України збільшилася з 4% до 17%, більшість, дві третини, все-таки вірить у неї в тій чи іншій формі. Хоча є й такі, які в силу індивідуальних особливостей не просто втомилися чекати, але й переживають значні психологічні складнощі і проблеми. За даними нашого найповажнішого Центру опитувань КМІС 62% готові терпіти заради перемоги стільки, скільки буде потрібно. 17% готові терпіти обмежений час. Тобто Україна тримається. «У 2025 році ми вивчали стресові стани населення в умовах війни, за результатами вийшла книга за авторством С. Дембіцького, В. Степаненка і мого. Так ось тільки у 12% виявлено настільки високий рівень стресу, який може призвести до складних і навіть хворобливих психоемоційних станів та розладів». Тобто психоемоційна стійкість українців залишається високою.
Журналістка запитала гостя про трансформацію поняття «Перемога» та її параметрів і зміни у його вживанні українцями, в тому числі і журналістами. Соціолог солідаризувався з точкою зору, що нині суспільство схильне вкладати у це принципово важливе поняття такий зміст: для України перемогою буде збереження незалежності і державності. Зараз за даними КМІС більшість українців, десь 52%, готові прийняти те, що вони не приймали ще у 2022 році, а саме – зупинити війну по лінії розмежування, а далі все вирішувати в переговорному процесі. Хоча й значна частина українців – біля 40% – з цим ще не готова погоджуватися. Капітуляцію переважна більшість українців категорично не готова прийняти.
Попри зрозумілу трагедію війни українське суспільство набуло багато позитивних зрушень у своїх оцінках та орієнтаціях і важливим є їх не втратити та зміцнювати в ході повоєнного відновлення країни.
На поставлене журналісткою питання про українців та українок з дітьми, які знаходяться в релокації, соціолог, враховуючи аналогічні ситуації внаслідок балканських війн, висловив припущення, що в Україну можуть повернутися ті, хто не зміг чи не захотів адаптуватися в інших країнах. В той же час активна частина релокантів, які знайшли там роботу, вчать мову, віддали дітей в місцеві школи скоріше за все можуть прийняти рішення адаптуватися, а то й асимілюватися і не повертатися в Україну назовсім. Тому вкрай потрібна чітка державна програма повернення, яка б давала людям реальну перспективу працевлаштування і налагодження життя тут, в Україні.
Тож уся ця глобальна ситуація, її ризики та загрози об’єктивно вимагають завершення війни та активних дій держави і усього українського суспільства по відновленню мирного життя та розвитку України.
На завершальне питання журналістки – що потрібно, щоб ми трималися і не здавалися – вчений вказав на підтримання українцями власної резильєнтності, життєстійкості, суспільної згуртованості навколо ідеї перемоги як збереження державної незалежності, довіри до влади збереження української ідентичності. Адже за опитуваннями Інституту у 1992 році вважали себе насамперед громадянами України усього 42%. Інші ідентифікували себе передовсім як жителі конкретного села, міста, області, регіону, світу чи навіть СРСР, що на той момент уже не існував. А зараз вже три чверті відчувають в собі українську ідентичність.
Журналістка подякувала вченому та очолюваному ним Інституту за їх роботу, яка допомагає зрозуміти важливі соціальні процеси в Україні. Інтерв’ю лідера академічної соціології України вчергове засвідчило, що вітчизняні соціологи тримають руку на пульсі українського суспільства і готові надавати науково обгрунтовані рекомендації для прийняття рішень державної ваги.
Повністю інтерв’ю див.: