На ютуб-каналі Ігоря Яковенка під заголовком «ДУМАЄМО РАЗОМ З ЄВГЕНОМ ГОЛОВАХОЮ» оприлюднено інтерв’ю з директором Інституту соціології Національної Академії наук України (ІС НАНУ), членом-кореспондентом НАН України, д.ф.н., професором Євгеном Івановичем Головахою.
Представивши гостя як соціолога, філософа психолога, суспільствознавця, що вже далеко не перше десятиліття вглядається в Україну, а відтак і одного з найцікавіших співрозмовників, інтерв’юер розпочав із запитання: «Як би ви охарактеризували сьогоднішній стан українського суспільства?».
У своїй відповіді професор поєднав два фактори, що впливають на умонастрої українців: «певну втому від війни і сильну втому від небувало тяжкої зими, яку ми з честю пережили. Деяке падіння умонастроїв та адаптивного ресурсу людей після небувалого підйому 2022 року стабілізувалося у 2025 році, що засвідчили опитування нашого інституту».
Оцінивши адаптивність і стійкість України під час повномасштабного вторгнення як феноменальну, інтерв’юер звернув увагу на те, що по міжнародному індексу щастя Україна у другій сотні, у той час як Ізраїль, що також воює, має восьме місце в цьому списку. Відповідаючи на це соціолог звернув увагу на складність методики міжнародного індексу щастя. А ось опитування колег КМІСУ з прямими питаннями свідчить, що дві третини опитаних відчувають себе щасливими в нещасливих обставинах. А це допомагає зберігати адаптивність, соціальну активність, соціальну інтеграцію та здатність до консолідованих дій. Хоча певні втрати в самовідчутті все-таки є, що в умовах війни зрозуміло.
Констатувавши, що в інформпросторі РФ крізь показову бадьорість все частіше проглядаються ознаки втоми, розгубленості та засмучення від дій влади, посиленої тим, що там йде боротьба з інтернетом, телеграмом, що зачіпає всіх, інтерв’юер запитав – чи не вловлює гість подібних умонастроїв в українському інформпросторі?
На це професор вказав на принципову відмінність українців, які не сакралізують свою владу як росіяни, а ставляться до неї критично, а то й негативно, якщо якісь її дії того заслуговують. Тож подібні настрої не є характерними, але у певної частини наших громадян можуть бути. Хоча традиційно ставлення українців до політичних партій завжди було прохолодним, що і підтверджують нещодавні опитування вітчизняних соціологів. Діяльність провідних політиків України, включно з президентом, підчас війни частиною опитаних оцінюється і позитивно, але можна передбачити, що на майбутніх виборах більше шансів буде у нових політиків, які висунулися в ході війни, а не старих лідерів відомих партій. Тож поки йде ця виснажлива війна, відкритої боротьби проти влади, проти президента як певного центра, який символізує Україну на міжнародній арені, не ведеться і навіть його противники стримують свою незгоду.
Згадавши давню ідею вченого про амбівалентність української масової свідомості, інтерв’юер запитав, чи нині ця риса зберігається, відчувається? Професор вказав на історичні корені такої політичної амбівалентності, коли українці більшу частину своєї історії змушені були жити під чужими владами, пристосовуючись до них, але ставлячись вороже. В той же час кожне покоління не мало вибору і будували свої життя, кар’єри в умовах чужої влади. Звідси і витоки амбівалентності, причому це характерно також і для всіх національних утворень російської та радянської імперії, так званих республік. З початком повномасштабного вторгнення настрої амбівалентності зменшилися, хоча вони є. Критично ставлячись до влади, українці, згідно з опитуваннями, все ж масово налаштовані взяти участь у майбутніх післявоєнних виборах. Масово підтримуючи демократію в Україні, ледь не половина при цьому вважає, що багатопартійність нам не потрібна. Це також є проявом амбівалентності свідомості. Але можна впевнено сказати, що геополітичну амбівалентність українці подолали, в більшості своїй підтримуючи орієнтацію європейського вектору розвитку України, інтеграції в євроатлантичні структури.
Готовність Євросоюзу і НАТО до прийняття України є дуже складним питанням в умовах їх небажання та неготовності до прямого конфлікту з путінським режимом. А ось українці налаштовані не поступатися в прямій війні з рашизмом і героїчно боронять своє право на існування як вільної нації та незалежний розвиток своєї держави. Імперська ментальність Росії не дає їй визнати свої помилки, в тому числі і трагічну історичну помилку повномасштабної війни з Україною, що неминуче веде Росію до автаркії та закручування гайок всередині країни. Прояви соціального безумства поки не дають можливості сподіватися на раціональні кроки з боку путінського режиму.
На питання – що останнім часом здивувало вченого – професор відповів, що при усій важкості ситуації українці, у тому числі співробітники Інституту, загалом колеги, вітчизняні вчені, їх сім’ї, тисячі, мільйони людей по всій країні виявилися здатними зберігати нормальне життя в ненормальних умовах війни, жити, працювати і гідно переживати цю оптимістичну трагедію.
Інтерв’ю лідера вітчизняної академічної соціології засвідчило, що співробітники ІС НАНУ, всі українські соціологи тримають руку на пульсі суспільних процесів, глибоко розуміють закономірності історичного розвитку України і готові давати наукове обгрунтування назрілих політичних та управлінських рішень керівним інституціям держави.
Повністю інтерв’ю див.: