Кілька днів після таких конференцій потрібні просто для того, щоб усе трохи «вляглося».
17-та конференція Європейської соціологічної асоціації (ESA) у Варшаві справді вражала масштабом: 3892 подані абстракти, 3285 зареєстрованих учасників, 729 сесій. У програмі - 2 пленарні, 12 семіпленарних, 9 спеціальних сесій, 588 сесій дослідницьких мереж, 53 спільні сесії та 88 Research Stream sessions.
Цьогорічна тема - “Strengthening Democracies: Social Action, Solidarity, and Sustainable Futures” - виявилася зовсім не декоративною парасолькою над програмою. Демократія, війна, нерівності, солідарність, міграції, кліматичні зміни, нові авторитаризми - усе це раз у раз повертало дискусії до простого й водночас непростого питання: що сьогодні може соціологія у світі, який стає дедалі менш передбачуваним?
І особливо приємно було зустріти на цьому величезному європейському форумі щонайменше 10 українських доповідачок і доповідачів. Побачити українських колег у різних дослідницьких мережах і дискусіях, почути українські дослідження не лише як case of war, а як повноправну частину європейської соціологічної розмови - для мене було одним із найтепліших моментів Варшави.
Була в конференції й інша важлива складова - вибори нового керівництва ESA на 2026–2028 роки. Новою президенткою ESA обрано Ana Cristina Santos (University of Coimbra, Portugal). Головою Ради національних асоціацій стала Dilek Cindoğlu (Yaşar University, Türkiye), головою Ради дослідницьких мереж - Michela Franceschelli (University College London, UK).
Конкуренція до нового Executive Committee була неабиякою: 25 кандидатів на 14 місць. І тут починається вже дуже особиста для мене частина цієї варшавської історії. Від України було номіновано двох кандидатів. Я дуже вдячна Віктору Степаненку, що він погодився взяти участь у виборах і представляти українську соціологію. І щиро вдячна всім колегам із різних країн, які підтримали мою кандидатуру. За результатами голосування мене обрано до нового Executive Committee ESA - причому я отримала найбільшу кількість голосів серед усіх кандидатів. Для мене це, звісно, велика честь. Але ще більше хочеться сприймати цей результат як довіру до української соціології і як можливість зробити так, щоб її голос і досвід були сильніше представлені там, де формується європейський соціологічний порядок денний.
Новий склад Виконавчого комітету представлятимуть колеги з Фінляндії, Норвегії, Нідерландів, Швеції, Великої Британії, Польщі, України, Литви, Португалії, Іспанії, Італії й Туреччини. Сподіваюся на цікаве партнерство і плідну спільну роботу для розвитку європейської соціології.
А тепер - про те, що було для мене найцікавішим інтелектуально.
У різних частинах конференції раз у раз перетиналися три великі теми - academic freedom, open knowledge та sociology of war. І зрештою всі вони приводять до одного фундаментального питання: як структури влади впливають на те, що може бути пізнане, висловлене й захищене?
Сильний тон задала вже перша пленарна “Democracy under Transformation: Social Change and the Role of Sociology”, яку модерувала президентка ESA Kaja Gadowska. У ній взяли участь Grzegorz Ekiert, Geoffrey Pleyers та Anna Giza.
Це була розмова не просто про чергову «кризу демократії», а про значно глибші соціальні трансформації. Grzegorz Ekiert поставив питання, чи не є нинішній демократичний відступ і посилення авторитаризму проявами другої Great Transformation. Geoffrey Pleyers повернув питання до самої соціології - і, зокрема, до досвіду української соціології: наскільки наша дисципліна здатна оновлювати власну оптику й включати знання, що виробляється не лише у звичних центрах, а й на Global South and East, особливо в умовах війни, авторитаризму та звуження академічної свободи. Anna Giza, продовжуючи лінію Поланьї, говорила про маркетизацію вже не тільки економіки, а й соціальності, комунікації та навіть мислення - і про політичну радикалізацію як своєрідний суспільний countermovement.
Для мене головне питання цієї пленарної звучало приблизно так: чи здатна соціологія не лише діагностувати демократичне невдоволення, а й побачити нові форми солідарності та колективної дії, з яких може виростати демократична стійкість?
Ще одна особливо близька мені подія - презентація щойно виданої колективної монографії War Frames: Insights from Eastern Europe and East Asia, співредакторами якої є Paul Jobin, Horng-luen Wang та Olga Kutsenko. Для мене важлива сама ідея цієї книги: повернути війну в центр соціологічного аналізу - але подивитися на неї не лише зі звичного західного теоретичного центру, а через досвід суспільств Східної Європи та Східної Азії. Сесію модерувала Silke Roth, редакторка серії монографій The Sociological Review і професорка University of Southampton, якій я дуже вдячна за чудову координацію всієї роботи над книгою.
Я представляла наш спільний із Тетяною Костюченко розділ “War Frames and Societal Transformation in Ukraine: Reframing a Wartime Nation”. Якщо зовсім стисло - три тези.
Перша: українці не просто «адаптувалися» до війни — вони навчилися діяти всередині неї. Ще напередодні 24 лютого лише близько третини українців очікували масштабного вторгнення, але готовність чинити опір була значно вищою. Після вторгнення латентний репертуар опору дуже швидко перетворився на масову соціальну дію.
Друга: the surge became a system. Надзвичайна мобілізація перших місяців не зникла - вона поступово вбудувалася у волонтерські організації, локальні спільноти, логістичні мережі, співпрацю громадян і муніципалітетів, транснаціональні українські мережі. Resilience became infrastructural: стійкість стала не лише властивістю окремих людей, а частиною соціальної інфраструктури.
Третя, можливо, для мене найцікавіша. Тривала війна породжує втому й небезпечне звикання до страждання — callousness. Але щільні мережі допомоги, волонтерства і турботи можуть працювати у протилежному напрямі. Ми назвали це counter-callousness: страждання іншого знову й знову перестає бути статистикою й набуває обличчя, а практики турботи стають не лише моральною, а й демократичною інфраструктурою.
До 22 вересня наш розділ доступний у відкритому доступі - посилання додам у коментарі.
І нарешті - одна з найважливіших для мене дискусій конференції: Semi-Plenary 9 “Sociology at War: Understanding Violence, Survival, and Social Change in a New Era of Conflict”, організована й модерована Kaja Gadowska.
За одним столом зустрілися Horng-luen Wang і Chih-Jou Jay Chen, Nazanin Shahrokni, Abeer Musleh, Rima Majed і я — тобто дослідницькі досвіди Східної Азії, України, Ірану, Палестини та Лівану. Війна тут розглядалася не як тимчасове «відхилення від нормальності», а як сила, що перебудовує інституції, ідентичності, пам’ять і повсякденне життя — і водночас ставить перед соціологією питання про виживання, громадянську агентність і демократичну підзвітність.