В суспільно-політичному аналітичному журналі, який є сучасним онлайн-медіа, «Український тиждень» вийшло розлоге інтерв’ю з Людмилою Скоковою, докторкою соціологічних наук, виконувачкою обов’язків завідувача відділу соціології культури й масової комунікації Інституту соціології НАН України.
Назва інтерв’ю як для нашого надмірно політизованого часу є дещо несподіваною, але глибокою: «Під час війни читання стає символічним актом спротиву».
Журналістка Наталія Лебідь уже першим питанням задала розмові культурологічний характер: — Наскільки соціологи занурені у вивчення культурного дозвілля соціуму? Яке місце у ваших дослідженнях займає моніторинг того, як часто респонденти відвідують театри, кіно, виставки тощо?
Л. Скокова розпочала з аналізу соціокультурних чинників дозвіллєвої активності людини, до яких причислила індивідуальний ресурс людини, її так званий культурний капітал, тобто рівень освіти, сформовані смаки, готовність до сприйняття літератури, мистецтва тощо. А також і фінансовий та інфраструктурний чинники, тобто наявність за місцем проживання людини того-таки кінотеатру, музею чи бібліотеки.
Вона поділила населення на декілька груп або стилів культурного споживання. Перший з них — це низький рівень залученості до всіх цих занять. Так відповідають до 54–66 % опитаних. Далі йде середній рівень споживання. Його демонструють 14–24 % респондентів. а верхньому щаблі споживання культурного продукту (20–25 %). Середній та високий рівні більше характерні для молоді й осіб середнього віку, а також для людей освіченіших, заможніших і мешканців великих міст.
Війна певною мірою поставила подібні дослідження на паузу. Але у час війни якраз зацікавленість культурою як продуцентом, транслятором смислів і цінностей стає наочнішою. Адже суспільство намагається осмислити те, що відбувається, в тому числі й зміни у самосприйнятті, у культурній ідентичності. Саме через це різні державні інституції та громадські організації починають частіше замовляти комерційним соціологічним центрам дослідження на ці теми.
Дослідниця додала що у в Інституті соціології Національної академії наук України ще з початку 1990-х років проводиться моніторинг «Українське суспільство», в якому опитуються респонденти за однаковою методикою, і в тому числі там є блок питань, які стосуються культури: «Тобто у нас накопичена дуже цікава емпірична база, яка дозволяє відстежувати динаміку культурних процесів».
Порівнюючи довоєнний і нинішній періоди, пані Людмила вказала, що серед причин, які заважають активніше брати участь в культурному житті нині на перший план виходить чинник наслідків бойових дій - тривоги, обстріли, комендантська година тощо. При цьому дуже значущою виявляється регіональна диференціація - близькість до зони бойових дій. Або ж відповідь, що нині не до культури, бо гинуть люди, та й культурне дозвілля багатьом не по кишені, адже передусім вони перераховують кошти на ЗСУ.
Досліджуючи читацькі практики, зазначила соціологиня, слід констатувати, що починаючи з 1990-х років спостерігається тренд на зниження читання. Ось дві цифри з двох часових зрізів.
- 1994 рік: 38 % респондентів зазначають, що читають літературу постійно.
- 2016 рік: про регулярне, щотижневе читання говорять лише 17 % опитаних.
Така частка активних читачів тримається і надалі. До того ж читацька культура продовжує жити й у таких нових формах — соціальності, видовищності, матеріальності як ведення книжкових блогів, огляд літературних новинок, створення книжкових клубів, активного рекомендування книжок, стимулювання попиту завдяки гарному, мистецькому оформленню видань. Практично щезли газети, журнали і з’явилися нові культурні практики, які займають вільний час людей. Це найрізноманітніші соціальні мережі, месенджери, які сформували нову цифрову мережеву культуру, це новий тип медіа, які з кожним роком стають дедалі популярнішими. Вони витісняють дозвілля «аналогового» часу, бо навіть телебачення, яке ще 10 років тому дивилися 70–75 % респондентів, тепер дивляться десь відсотків 25, частіше — люди старшого віку.
Журналістка поцікавилася, чи змінилося споживання книжок і філософія читання? Соціологиня послалася на дослідження, яке показало, скільки громадяни придбали за останні три місяці друкованих, електронних або аудіокнижок (враховуючи, що приблизно 60 % респондентів не читають книжки): 1–4 книжки придбали 24 % респондентів, 5–12 і більше — 18 %. Це досить високий рівень. Якщо порівняти з опитуванням Інституту соціології у 2016 році, то лише 16 % відповідали, що витрачали гроші на придбання книжок.
Люди також замислюються над тим, які смисли та цінності вкладають у те, що зараз читають. Окрім естетичне задоволення увиразнився ще один аспект — відволікання. Відволікання від цього страшного навантаження війни. Пошуки внутрішньої рівноваги, вихід зі стану стресу, негативних емоцій, страхів. Це ті очікування від читання, на які вказували респонденти.
Фіксуємо, що під час війни активізувалися захисні механізми свідомості, відчуття загрози для ідентичності, тож бачимо явно виражений рух до того, що люди цікавляться саме українськими авторами, українськомовною продукцією, читання в цьому сенсі стає ще й символічним актом спротиву, ознакою того, що життя, в тому числі культурне, триває і розвивається навіть у час війни.
У опитуванні на замовлення Українського інституту книги соціологи ставили запитання: «Якою мовою вам зручніше читати книгу?». І тут слід узяти до уваги, що існує так званий соціальний конформізм, коли й говорити українською мовою, і споживати українськомовну продукцію стає новою соціальною нормою. Зміни відбуваються, але не лінійно. За даними опитування молоді фірмою «Info Sapiens» у 2024 році, респонденти вказували на такі зміни за останні два роки: споживання українського контенту, наприклад купівля книжок, перегляд фільмів (52 %), спілкування державною мовою (47 %). Водночас російськомовні продукти популярної культури виробництва держави-агресора досі знаходять свою аудиторію і в Україні, як показують, наприклад, рейтинги переглядів чи прослуховувань в інтернеті.
Щодо читання: у 2024 році, коли соціологи запитували, якою мовою зручніше читати книгу, українську обрали 53 % респондентів, російську — 8 %, а 39 % відповіли, що їм однаково зручно читати й українською, і російською. І це свідчить про сформовані звички, а їх не так просто змінити навіть за великого бажання. Але водночас, коли соціологи запитували, що саме читають наші респонденти, то на першому місці опинялася українська класика (40 %), на другому з однаковим результатом — сучасні українські автори та світова класика (34 %), а на третьому — сучасні іноземні автори (32 %). Тобто український та українськомовний сегмент усе ж таки попереду.
Соціологиня також навела дані про участь громадян у суспільному житті, допомогу іншим, зокрема і ЗСУ, ВПО а також щодо еволюції ставлення суспільства до книги, освіти та самоосвіти. Вона повідомила: «У 2026 році ми в Інституті соціології ставили нашим респондентам запитання «Які найважливіші кроки ви зробили для адаптації до життя в умовах повномасштабної війни?».
- «Подбали про місце сховку» — відповіли 46 % респондентів;
- «знайшли роботу або додатковий заробіток» — 29 %;
- «здобули іншу освіту або підвищили кваліфікацію» — також 29 %.
Соціологи наголошують, що закладено тренд: здобуття знань не обмежується лише дитячим або юнацьким віком чи способом навчання. Навчаються і дорослі, й люди у поважному віці. Ідея освіти протягом життя поширюється і на університети: вони теж прагнуть залучати людей, які в них навчалися б, попри вік. Таким чином, у цій царині відбувається справжня перебудова.
Інтерв’ю засвідчило, що вчені Інституту соціології НАН України, як і всі українські соціологи, тримають руку на пульсі усіх суспільних процесів, зокрема і культурних, освітніх - як форм символічного опору і збереженню національно-культурної ідентичності українців під час війни.
Повністю мат-л див.: https://tyzhden.ua/liudmyla-skokova-pid-chas-vijny-chytannia-staie-symvolichnym-aktom-sprotyvu